АЛЕЯ ГЕРОЇВ ЖИВЕ. І ЦЕ - НАЙВАЖЛИВІШЕ

У Деснянському районі є місце, повз яке неможливо пройти байдуже. Алея Героїв. Це не просто фотографії на стендах. Не просто прізвища. Не просто пам’ятні портрети тих, хто віддав за Україну найдорожче - своє життя. Це люди. Наші люди. Наші земляки. Наші сусіди. Наші знайомі. Чиїсь сини, чоловіки, батьки, брати.

І сьогодні особливо важливо сказати: Алея живе. Туди приходять люди. Зупиняються. Розглядають фотографії. Читають історії. Приносять квіти. Стоять мовчки. Хтось приходить із дитиною і пояснює їй, чому ці чоловіки та жінки дивляться на нас із фотографій. Хтось шукає знайоме обличчя. Хтось приходить до свого рідного. А хтось просто зупиняється, бо розуміє: ми не маємо права пройти повз. Бо пам’ять - це не лише урочисті промови у визначені дати. Пам’ять - це коли ти щодня проходиш повз портрет Героя і знаєш, якою ціною сьогодні можеш жити, працювати, виховувати дітей, будувати плани. Пам’ять - це коли не потрібно чекати офіційного заходу, щоб покласти квіти. Пам’ять - це коли дитина запитує: - «А хто це?» І дорослий відповідає: - «Це Герой. Він захищав Україну. Завдяки таким, як він, ми маємо нашу країну».

Алея Героїв - це жива сторінка історії Деснянського району. І вона повинна жити не один день. Не до першого дощу. Не до наступної пам’ятної дати. Вона має залишатися місцем, де пам’ятають. Де шанують. Де не забувають. Бо найстрашніше для Героя - не тиша. Найстрашніше - коли його ім’я стає просто рядком у списку. Ми не дозволимо. Ми будемо говорити про наших Захисників. Будемо розповідати їхні історії. Будемо приводити сюди дітей. Будемо приносити квіти. Будемо зупинятися. І будемо пам’ятати. Бо Герої не повинні ставати минулим. Вони - частина нашого сьогодення. І фундамент нашого майбутнього.

Алея Героїв живе. Поки ми приходимо. Поки пам’ятаємо. Поки говоримо.

Вічна шана.

Вічна пам’ять.

Вічна вдячність нашим Захисникам.