Башняк Роман Васильович
Дата народження : 14.04.1972 року
Місце народження: в селі Новофастів Погребищенського району Вінницької області Української РСР.
Дата загибелі : 02.09.2024 року
Місце загибелі: Україна, Донецька область, поблизу н.п .Воздвиженка.
Військове звання: старший солдат.
Посада: майстер відділення ударних безпілотних комплексів стрілецького батальйону.
Підрозділ: В/Ч А 4007
Життєвий шлях
Башняк Роман Васильович народився 14 квітня 1972 року в селі Новофастів Погребищенського району Вінницької області Української РСР.
З 1979 по 1989 роки навчався у Новофастівській середній школі.
По закінченню школи в 1989 році вступив до Казанського вищого танкового командного Червонопрапорного училища імені Верховної Ради Татарської АРСР. Був командиром відділення, сержантом.
В 1993 році після закінчення військового училища по розподілу потрапив в м. Бердичів Житомирської області на посаду командира навчального танкового взводу 119-го навчального гвардійського Бердичівського ордена Богдана Хмельницького центру. 1997 року перевівся в Білу Церкву на посаду командира взводу окремого танкового батальйону 72 механізованої дивізії.
В 2000 році Романа призначили на посаду заступника начальника штабу з мобілізаційної роботи ремонтно-відновлювального батальйону 72 дивізії, він отримав звання капітана. Однак 2001року був звільнений по скороченню штатів, яке в той час почалося у Збройних силах.
З 2001 по 2014 Роман працював на різних роботах, але останні 10 років покрівельником.
У 2014 році розпочалася антитерористична операція на сході України. До червні 2014 року Роман завершив роботи, замовлення на які його бригада назбирала ще в попередньому році і попросився у Погребищенському військкоматі, щоб його мобілізували. Казав, що чув від знайомих, що в ЗСУ зараз не вистачає такі спеціалісти, як він, щоб могли навчати танкістів перед тим, як відсилати їх на бойові дії.
31.07.2014 Роман був мобілізований Липовецько-Погребищенським об’єднаним районним військовим комісаріатом Вінницької області.
Після призову Романа разом з іншими танкістами на місяць відправили на Яворівський полігон Львівської області на навчання. Там він показав кращі знання і навички ніж інструктори, які там навчали. У вересні Романа направили в Житомир в штаб 8 армійського корпусу працювати штабним працівником, але він написав рапорт з проханням перевести його у війська. Як він казав: «Там хлопці необстріляні, не навчені, а я що тут буду сидіти». В кінці вересня його призначили командиром взводу 3-ї роти танкового батальйону, 30-тої окремої гвардійської механізованій Новоград-Волинської Рівненської орденів Червоного Прапора і Суворова бригаді (військова частина А0409, місто Новоград-Волинський Житомирської області).
В жовтні Романа відправили в Херсонську область, де він ніс службу на блок-постах, на адміністративному кордоні із уже окупованим на той час Кримом. Там він займався будівництвом фортифікаційних споруд, бліндажів, також його залучали до перегляду та відбраковки боєприпасів, які привозили із складів перед відправкою на фронт. Казав, що зустрічалися з росіянами на кордоні, розмовляли, ті казали, що не хочуть воювати. Роман їм вірив.
В листопаді 2014 року Романа відправили до Мелітополя. Там на базі Міністерства надзвичайних ситуацій (МЧС) збирали техніку та особовий склад для формування спеціальної броньованої групи «Батіг». В Мелітополі більше місяця особовий склад ремонтував і перевіряв техніку, яка їм надійшла, готувався до бойових дій. Були танки, які не заводилися, не поверталася башта, не працювало або взагалі було відсутнє навісне обладнання.
В перших числах січня 2015 року техніку погрузили на платформи, а особовий склад – в ешелони і кудись відправили. Поки їхали, Роман дзвонив матері і називав населені пункти через які їх провозили. Мати відшукувала ці станції по карті і казала, що це їх везуть на Донбас.
Броньована група «Батіг» складалася з 30 машин: танків, БТР і піхоти. Вона мала наносити швидкі удари, знищувати сили і засоби загарбників без закріплення на зайнятій території.
В перших числах січня під місто Волноваха Донецької області розпочалися перші бої. Бронегрупа ходила по тилах противника на Донбасі, наносила удар і швидко відступала назад. Суцільного фронту не було. Роман казав, що часто було не зрозуміло де наші стоять, а де ворог. Вороги полювали на «Батіг», бо бронегрупа завдавала їм дуже значних втрат.
В боях гинуло багато людей і техніки. Роман намагався збирати рештки загиблих, складав їх в ящики і ховав. Місце якось помічав і записував собі, щоб потім передати рідним інформацію, де поховані.
В одному бою було знищено російську техніку, один їх танк був підбитий, але не зірвався, Роман з побратимами пішли до нього, там був один ще живий боєць. У нього запитали хто він. Він сказав, що з Рязані, що його зловили за якийсь злочин і сказали, або підеш в тюрму, або іди воювати в Україну. Він вибрав – воювати.
Одного разу було отримано наказ вдарити по за Міжнародному аеропорту «Донецьк». Послали 3 танки і БТР. Коли під’їжджали до аеропорту ближче, то їх зупинили бійці Правого сектору, які там стояли і сказали, що далі заміновано, їхати не можна. Про це передали керівництву. Потім звідти подзвонили і сказали, що Муженко, начальник Генерального Штабу, сказав наступати. Група пішла в наступ по мінному полю, всі машини підірвалися окрім танка Романа, він один відступив вцілілим.
Від «Батога» на кінець січня 2015 року залишилося 3 танка, всі інші було або знищено, або виведено з ладу. Романовий танк Т-64 залишався в строю, Роман казав, що в нього щасливий танк, мабуть хтось крепко за нього молиться. На танку із навісного обладнання нічого не залишилося, все було відірване і втрачене під час боїв.
У Романа була міжхребцева грижа в попереку, яка дуже його непокоїла. За рік до цього навіть нога всихала, вилікували голковколуванням. Казав, що коли починається бій чи обстріл, то про біль забуваєш, літаєш як молодий. Йому пропонували попроситись в шпиталь на що він відповів: «Та ну, а як же хлопці?».
26 січня 2015 року був перекинутий у складі танкової групи під місто Дебальцеве Донецької області. По трасі Артемівськ (нині Бахмут) - Дебальцеве група військ і техніки, у складі якої перебував Роман, була обстріляна і понесла великі втрати. Роман також отримав контузію, був винесений в приміщення столовки, трохи там полежав, прийшов до тями і повернувся в машину. 28 січня їм вдалося вийти з оточення до своїх. Роман подзвонив матері і сказав: «Хтось з вас вимолив мене, я вижив і повернувся, тепер буду жити».
Однак надійшов наказ повернутись на підмогу до оточених, що залишилися. Солдати і офіцери розуміли, що якщо повернуться, то вижити там буде мало шансів. Вирішили відібрати невелику групу і послати туди. Серед тих на кого впав вибір був один молодий чоловіка у якого було двоє малих дітей. Роман пожалів малих дітей і запропонував замість нього себе.
Було сформовано екіпаж танка Т-64 № 204 (можливо № 205, за свідченнями побратимів): командир – капітан Башняк Роман, механік-водій – молодший сержант Олександр Лимарь, солдат-навідник – Олександр Батурін.
30 січня Т-64, командиром якого був Роман прорвався на підмогу в Дебальцевський котел. 31.12.2015 вранці близько 8.00 востаннє виходив на зв’язок по мобільному телефону. Роман обдзвонив всіх своїх рідних: матір, батька, дружину, брата. Рідні вважають, що він відчував, що треба попрощатися. Повідомив, що стоять під Дебальцево, в місто не заїжджали. Прибилося ще 2 танки з інших частин. Командир роти вбитий раніше, начальство на зв’язок не виходить. Чекають команди, що робити далі. Після цього на зв’язок не виходив. Пізніше слідчі дії МВС з’ясували, що останній дзвінок з телефону Романа було здійснено 31.01.2015 о 9.00 з території біля села Калинівка Артемівського р-ну, Донецької обл. на телефон побратима Олексія.
31 січня відбувся бій на перехресті доріг поблизу селища міського типу Чорнухине Попаснянського району Луганської області, поряд знаходився блок-пост «Балу». Нажаль з української сторони живих свідків того бою не залишилося. Артилеристи, які стояли на «Балу», казали, що чули як хтось прийняв на себе той наступ, що мав бути на них, але нічого не бачили. Завдяки тим танкіста, що прикрили їх, вони змогли відступити і вижили. В тому бою загинув весь екіпаж танку: капітан Башняк, молодший сержант Лимарь та солдат Батурін.
З того часу весь екіпаж танку вважався безвісти зниклим.
Завдяки експертизі на ДНК було з’ясовано, що тіло Башняка Романа було помилково поховано 06.03.2015 в м. Тячів Закарпатської обл., як загиблого 17.02.2015 під Дебальцево Козичко Романа, бійця 128-ї гірсько-піхотної бригади.
23.07.2015 Романа Башняка було поховано на цвинтарі села Новофастів.
Подвиг Романа Башняка назавжди залишиться в історії боротьби України за свободу та незалежність. Він віддав найдороще - власне життя- заради майбутьнього своє держави, своє родини та всіх українців. Світла пам’ять про нього житиме в серцях , хто мав честь його знати.
Вічна пам′ять Герою
Вічна слава Захиснику України