Лавренчук Леонід Миколайович

Позивний: «Лавр», «Лео»

Дата народження: 27.01.1973

Місце народження: місто Київ

Дата загибелі: 20.08.2024

Місце загибелі: поблизу селища Славгород, Сумської обл.

Військове звання: солдат

Посада: стрілець, гранатометник, кулеметник

Підрозділ: 95-та Окрема Десантно-Штурмова Бригада, 13 батальйон (в/ч А 1910), Снайперський загін роти вогневої підтримки 252-го окремого батальйону, 241-ої окремої бригади ТрО, (в/ч А 46).

Місце поховання: Алея Героїв, місто Буча.

Життєвий шлях

Народився Леонід Лавренчук в місті Києві. З 1976 року проживав в м. Буча, закінчив НТУУ «КПІ», отримав диплом спеціаліста «Інженер з програмного забезпечення автоматизованих систем». Відвідував художню студію «Гармонія» при кафедрі графіки НТУУ «КПІ». Займався підприємницькою діяльністю та роботою-фріланс як художник, художник-ілюстратор, графічний дизайнер. Займався спортом. З 2018 року працював художником-дизайнером в Національному Музеї Народної Архітектури та Побуту України в Пирогові та по сумісництву, тренером-інструктором в Центрі реадаптації та реабілітації ветеранів і ветеранів АТО «Ярміз», м.Київ.

Був учасником помаранчевої Революції, членом громадської організації Пора!, учасником УНА-УНСО, членом громадської організації «Спільна справа», учасником Революції гідності на Майдані Незалежності, бойовим медиком і безпосереднім учасником бойових дій.

В 2014 році пройшов тренінги з тактичної медицини з вивченням курсів “Основи оперативно тактичного догляду за пораненими” та “Розширений догоспітальний догляд при травмі”, м. Київ, проект Медсанбат та Червоний хрест України, за сприяння Міністерства Оборони України. Добровільно мобілізувався в зону бойових дій АТО як бойовий медик. Його медична бригада працювала на найгарячіших ділянках фронту, де велись активні бойові дії.

У 2015 році добровільно мобілізувався до 95-ої окремої десантно-штурмової бригади. Приймав безпосередню участь в зоні бойових дій АТО.

24 лютого 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення росії, без вагань став на захист України, добровільно демобілізувавшись до лав 95-ої окремої десантно-штурмової бригади. Брав участь у найзапекліших боях напрямку Ізюм-Слов'янськ.

Після отримання контузій і важкого поранення, продовжив службу в снайперському відділенні роти вогневої підтримки 252-ого ОБ 241-ої Обр ТрО. Приймав безпосередню участь у бойових діях у Білгородській області РФ, де 17 серпня 2024 року отримав важку контузію. 19 серпня 2024 року травматологом медичної роти Леоніда було звільнено від виконання бойових завдань на 6 діб для лікування. Але він до останнього віддавав себе захисту України. Маючи важку контузію, 20 серпня 2024 року Леонід пішов на виконання важливого бойового завдання і, отримав поранення, несумісне з життям, поблизу населеного пункту Славгород Сумської області.

Леонід Лавренчук уособлював найкращі риси українського воїна – мужність, самовідданість, професіоналізм, вірність військовій присязі та безмежну любов до України. Його життєвий шлях та героїчні вчинки є взірцем патріотизму та відданості своєму народові.

За 6 місяців до загибелі в Леоніда народився довгоочікуваний син.

На честь Лавренчука Леоніда названа вулиця в місті Буча та відкрита меморіальна дошка.

Державні та відомчі нагороди:

Орден «ЗА МУЖНІСТЬ» III ступеня, (посмертно)

Відзнака «Почесний громадянин міста «Буча» (посмертно)

Нагрудний знак «За зразкову службу»

Відзнака «За заслуги перед містом Буча»

Нагрудний знак «Ветеран війни»

Медаль «За оборону рідної держави

Ювілейна медаль з нагоди 20-річчя Бучанської міської організації
інвалідів війни, Збройних сил України та учасників бойових дій.

Допис Леоніда Лавренчука: 

Все навкруг прекрасне – небо, сонце, край і любов!

Вічна пам’ять Герою

Вічна слава Захиснику України