Герої живуть серед нас
Через кілька днів після вибуху четвертого реактора Чорнобильської АЕС, який стався 26 квітня 1986-го року, було виявлено, що ядро реактора все ще плавиться.
Під 185 тоннами розплавленого ядерного матеріалу зі зруйнованого реактора, що пропалювали бетонну плиту під реактором, знаходився резервуар з 19 тисячами тонн води. У тому випадку, якщо б розплавлена активна зона реактора дісталась води, стався би потужний паровий вибух, який міг призвести до зараження всієї Європи.
Інженери негайно розробили план – було вирішено через затоплені камери четвертого реактора у гідрокостюмах відправити трьох спеціалістів і, коли вони досягнуть теплоносія, знайти пару запірних клапанів і відкрити їх, щоб повністю спустити воду, поки її не торкнулася активна зона реактора.
Це був дуже небезпечний план, оскільки учасники вважали, що після виконання такого завдання внаслідок отримання високої дози радіації, ці люди могли б прожити не більше кількох днів.
Від повторного вибуху Чорнобильську атомну електростанцію в 1986-му році врятували троє українських інженерів – старший інженер-механік реакторного цеху Олексій Михайлович Ананенко, старший інженер турбінного цеху Валерій Олексійович Беспалов та начальник зміни Борис Олександрович Баранов.
Вони спустилися в басейн-барботер під зруйнованим реактором і відкрили запірні клапани, щоб звільнити його від води.
У 2019-му році указом Президента України усім трьом було присвоєно звання «Герой України». Начальнику зміни Борису Баранову (посмертно).
Ми зв`язалися із ліквідаторами і вони поділилися своїми спогадами.
Валерій Олексійович Беспалов: «Мій вибір професії збігся з активним розвитком атомної енергетики в країні»
Валерій Олексійович Беспалов народився 21 вересня 1957-го року у селі Лесівка Мар'їнського району Донецької області. У 1980-му році закінчив Одеський політехнічний інститут за фахом інженер-теплоенергетик. З 1980-го року працював на Чорнобильській АЕС, починав з робочих посад.
На момент аварії Валерію Олексійовичу було 29 років, він займав посаду старшого інженера управління блоком турбінного цеху № 2. Перед Олексієм Ананенко, Валерієм Беспаловим та Борисом Барановим було поставлене завдання – злити воду. Одягнувши скафандри, озброївшись ліхтарями вони спустилися у жаркий коридор, розташований під реактором та відкрили запірні клапани. Свій вчинок вважають, який їх прославив на увесь світ, не героїчним та визначним, ‒ просто виконували завдання, не розуміючи, що рятують світ.
У 1989-1991 роках Валерій Олексійович Беспалов працював в проектному інституті «Укрдіпроенерго» в Києві інженером-конструктором.
У 1992-му році поновив роботу на Чорнобильській АЕС. Останній енергоблок там вивели з експлуатації наприкінці 2000-го року.
«Мій вибір професії збігся з активним розвитком атомної енергетики в країні. Одеський політехнічний інститут, до якого я вступив у 1975-му році, був провідним вишем у підготовці кадрів для атомної енергетики України. Тоді це було цікаво та перспективно. Велика енергетика, як і будь-яка справжня справа, прив`язує до себе людину. Після звільнення з Чорнобильської АЕС пробував себе у декількох інших професіях, але вирішив повернутися до основної.
На Чорнобильській АЕС і на той час, і зараз існують порядок та дисципліна. Керівництвом було поставлено завдання викачати воду з басейну. Звик виконувати розумне та корисне, тому пішов і зробив. Про колектив Чорнобильської електростанції можу сказати, що нечасто зустрічав таких людей – людей обов`язку, честі, працелюбства. Вони для мене – міра всього найгіднішого у житті.
Обрав би знову цю професію, якби довелося починати все спочатку? Історія не знає умовного способу. Та якби все ж таки довелося, то – ні. І не внаслідок аварії. Мені боляче дивитися на те, у що перетворюється сьогодні могутня галузь».
Указом Президента України Володимира Зеленського за героїзм і самовіддані дії, виявлені під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС старшому інженеру турбінного цеху державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» у 1986-му році Валерію Олексійовичу Беспалову присвоєно звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» (2019-й рік).
Нагороджений орденом «Знак Пошани» (1989-й рік), орденом «За мужність» III–го ступеня, Почесною відзнакою Міністерства надзвичайних ситуацій України (2008-й рік).