Перша допомога при отруєнні грибами

 

 

Застереження про гриби

У хворих, що отруїлися грибами, спостерігаються такі спільні ознаки недуги: болить усередині, розладнується шлунок, нудить, починається блювота, людина відчуває загальну слабкість. Спостерігається також зміна зіниць, одна стає вужча, друга ширша. Буває, що іноді у хворого з’являються зорові і слухові галюцинації, конвульсії, марення. Після збудження настає втрата свідомості, при цьому спостерігається посмикування деяких м’язів, найчастіше обличчя і пальців рук.
Навіть при легкому отруєнні грибами треба негайно звернутися по медичну допомогу чи відправити хворого до лікарні. Часто від того, як швидко буде надано медичну допомогу, залежить життя людини. Дещо можна зробити хворому до того, як прийде лікар. Насамперед треба прикласти до живота і ніг грілки. Щоб не допустити активного всмоктування отрути в організм, треба якнайшвидше промити шлунок: дати хворому випити 3—4 склянки солоної води, а тоді викликати блювоту. Процедуру повторюють кілька разів.
Після цього рекомендується дати хворому холодного міцного чаю, кави або молока. Але поки не прийде лікар, не годувати. І, звичайно, не можна давати хворому спиртних напоїв, оцту, бо вони сприяють всмоктуванню отрути. Щоб установити причини отруєння, варто зберегти рештки грибів.
Одначе таке лихо може статися тільки з недосвідченими чи дуже безпечними людьми. А якщо ви добре знаєте, які гриби можна збирати, і, зібравши, одразу ж, не відкладаючи на завтра, почистите, добре переварите чи засмажите, тоді після приємного походу по гриби ви маєте ще й задоволення від смачної грибної страви.

 

Про гриби

ОТРУЙНІ    ГРИБИ

Грибів у лісі дуже багато, та далеко не всі з них треба класти у кошик. Між шапинковими грибами є малокорисні щодо поживності гриби, їх називають просто поганками. Але є гриби, які, потрапивши в їжу, можуть викликати серйозне отруєння, яке часто закінчу­ється смертю.

Основною причиною отруєння гриба­ми є те, що люди часто не вміють роз­різняти, де їстівний, а де отруйний гриб, не знаючи грибів, легковажно і неуважно збирають їх. Правда, іноді страх, що грибами можна отруїтися, призводить до того, що чимало їстів­них грибів засихають незібрані. Однак досвідчені, обізнані з дарами лісу люди легко розпізнають їх, збирають і за­готовляють гриби як смачний і пожив­ний харч.

Але навіть добре знайомими гриба­ми можна отруїтися, якщо ви, напри­клад, захопитесь збиранням дуже ве­ликих, а отже майже завжди старих, грибів, чи недобре переварите або пе­ресмажите їх, чи довго будете зберіга­ти. У їстівних грибах багато білків та жирів, за що вони так цінуються як харчовий продукт. Але грибні білкові речовини та жири дуже нестійкі. Вони легко розпадаються, а під час розкладу утворюють птомаїни — отруйні речо-вини, близькі до трупної трутизни. Тому-то зібрані в лісі гриби треба, не відкладаючи, готувати в їжу, а куплені на базарі використовувати з великою застережністю.
Цілком їстівні, однак несвіжі й старі гриби, що починають розкладатися, як і гниле м’ясо чи риба, надзвичайно шкідливі. Пам’ятайте — гриби належать до продуктів, що швидко псуються. Якщо гриби не розібрати, а покинути на кілька годин купкою в кошику, вони — особливо зібрані в мокру, дощову погоду — паряться, розм’якають і швидко стають непридатними.
За науковими даними, на Україні налічують понад 70 видів отруйних грибів, але особливо небезпечних трохи більше десятка. Сюди належать бліда поганка, мухомори, несправжні опеньки, плютеї, ентоломи.
В родині трубчастих смертельно отруйних грибів не зафіксовано. Багато отруйних грибів буває дуже зовні схожих на їстівні, тому, неуважно збираючи чи не знаючи, які бувають отруйні гриби, можна легко помилитися і назбирати отруйних. А одним отруйним грибом може отруїтися кілька чоловік. Тож давайте розглянемо їх і навчимося визначати і точно розпізнавати отруйний гриб. Це хоч нелегка, але дуже потрібна наука для грибнка-новачка.

 Мухомор гадючий, бліда поганка

Мухомор гадючий, бліда поганка білий або зелений мухомор . Зустрічається у широколистяних лісах середньої смуги України. Добре відомий він і в лісах України.
Дивишся в лісі на цей гриб з блідо-жовтуватою чи зеленуватою шапинкою на стрункій білій ніжці, з вузеньким білим пасочком, і здається, що перед тобою звичайнісінька сироїжка .
Лише муаровий блідо-плямистий малюнок на ніжці та обгортка біля її основи змушують нас насторожитись. Ще в дуже молодому віці бліда поганка загорнута в суцільне біле покривало, яке згодом ростучий гриб розриває. Нижня частина покривала залишається біля основи ніжки у вигляді чарочки (вольви), а на шапинці з покривала нічого не залишається. Шапинка на початку випукла, згодом — пласка, 4— 10 сантиметрів у діаметрі, блідуватого, зеленуватого чи жовтуватого кольору, іноді з блідо-оливковнм відтінком і в центрі трошки темніша. У молодого гриба пластинки закриті білою плівкою (власним покривалом), яка потім залишається на ніжці у вигляді білого, звисаючого широкого кільця. Пластинки густі, не закріплені, білі, забарвлення не міняють. Ніжка біла, завдовжки 8—12 сантиметрів, у діаметрі 1—2 сантиметри, тонша від шапинки, з кільцем, а біля основи з білою вольвою (чохлом). М’якуш білий, під ніжкою шапинки іноді зеленуватий. Росте блі-дадоганка з липня по вересень.
Бліда поганка- смертельно отруйний гриб. Для отруєння досить невеликого шматочка, однієї третини гриба. Особливо швидко отруюються нею маленькі діти. Зловісна слава блідої поганки як смертельно отруйного гриба відома здавна. З часів Давнього Риму дійшла до нас легенда про те, що блідою поганкою отруїли римського імператора Клавдія. Імператору так сподобалась ніжна на смак поганка, що він одразу видав указ, щоб до столу йому подавали тільки цей гриб. Та невдовзі Клавдій помер від отруєння. Ознаки отруєння виявляються пізно— через 12 годин і більше після того, як з’їсти поганку. Болить і паморочиться голова, порушується нормальний зір, людина нервує. Водночас дуже болить у животі, починається блювота і понос. Розширюється печінка, з’являється жовтизна тіла. Смерть настає через 3—4 дні. При частковому отруєнні людина одужує повільно — через кілька тижнів, а то й місяців
Основна отрута блідої поганки — фаллоїдин. Він зберігає свою дію навіть після 20 хвилин варіння при температурі 100°С, при цьому у воді не розчиняється, залишаючись у грибних тканинах. Активність фаллоїдин значно послаблюється під дією лугів. Лікувати людину, що отруїлася блідою поганкою, дуже складно, бо поки з’являться ознаки отруєння, трутизна встигає вже проникнути в кров хворого, і видали ги її звідти неможливо. Буває корисно в таких випадках застосовувати солоні і масляні клізми, доцільно дати рицинової олії.
Треба також підтримувати діяльність нервової системи кофеїном чи іншими відповідними засобами.

 Червоний мухомор

Червоний мухомор
Червоний мухомор добре відомий кожному..
Що й казати, красивий гриб . Шапинка червона з білими цяточками, її здалеку видно. Буваючи в березняках або мішаних лісах, мимоволі милуєшся яскравими мухоморами. Вони дуже вирізняються своїм виглядом, тому й не сплутаєш їх, ні з якими іншими грибами.
Хоч і красивий мухомор, але отруйний, небезпечний, його отрута діє майже миттєво. Не випадково в народі мухомор прозвали лиходієм у багрянці. Навіть загадки про нього складено: «Виглядом спокушає, а м’ясом
отруює». «Усіх манить, а його стороною обходять».
Яскрава шапинка мухомора, як правило, дорослих не дуже підманить — всі знають, що отруйний. Діти ж іноді спокушаються цим розмальованим грибом. А навіть маленький шматочок червоного мухомора в їжі смертельно небезпечний, особливо, як уже говорилося, для дітей^ Шапинка червоного мухомора спочатку куляста, потім на-півкуляста і нарешті майже пласко-розпрямлена, яскраво-червона, оранжева або жовта, 5—20 сантиметрів у діаметрі, на краях іноді рубчаста, з білими або слабко-жовтуватими, неправильної округлої форми пластівцями, які залишаються від суцільного покривала, а за сильних дощів можуть зникати. Пластинки білі, не закріплені, з віком трошки жовтіють. Ніжка циліндрична, внизу роздута, біла, завдовжки 10—12 сантиметрів, у діаметрі
1,5—3 сантиметри. На верхній частині ніжки біле широке, звисаюче кільце, що утворюється внаслідок розриву плівки, коли розгортається шапинка і росте ніжка. Як розвивається мухомор і утворюється кільце та вольва, показано на мал. 13. М’якуш білий, під шкірочкою шапинки жовтуватий або червонуватий, без запаху.
Червоний мухомор дуже поширений гриб, росте в хвойних, мішаних та березових лісах з липня по жовтень. Із сосною, ялиною та березою утворює мікоризу. У ньому є такі отруйні речовини: мікоатропін, алкалоїд мускарин. Ознаки отруєння з’являються невдовзі після споживання мухомора, через пів або дві години. Починає нудити, виникає блювота, понос, болить у животі, але не так сильно, як під час отруєння блідою поганкою. Крім цих ознак, може посилитися виділення поту, іноді слини, сльозяться очі. Тоді починає паморочитися в голові, затуманюється свідомість, людина марить. Хворий почуває себе наче сп’янілий; це триває кілька годин, після чого хворий засинає, а прокинувшись через деякий час, почувається краще. Цілком здоровою людина стає через два-три дні. Смерть від отруєння мухомора буває рідко і лише в тих випадках, коли з’їли багато грибів. Помирають малі діти і люди, в яких ослаблений організм (від старості, хвороби серця, нирок). Запідозривши отруєння червоним мухомором, насамперед треба очистити шлунково-кишковий тракт від отрути. Щоб заспокоїти і підтримати діяльність серця, хворому дають бромистий калій.
Мухомор червоний зустрічається часто великими гуртами в багатьох областях України.
Знаючи, який шкідливий червоний мухомор, так і хочеться зняти його пишну голову палицею чи пошпурити ногою. Та це неосмислене, нерозумне бажання, ба навіть шкідливе. Цей гриб вбирає в себе всі не корисні людям соки, отруйні шкідливі речовини, тим самим оздоровлює навколишнє середовище.
Відомо, що в природі існує певний взаємозв’язок між усіма явищами, рослинами й тваринами. Виходячи з цього, червоний мухомор для чогось та потрібен. В «Неделе» № 35 за 1966 рік писалось, щоб люди не збивали ногами непотрібні їм чи навіть шкідливі для них мухомори, а залишали їх лосям. Лось лікується ними від гельмінтів (черви, що паразитують в різних органах і тканинах людини, тварин і рослин і викликають захворювання — гельмінтози).
Наукою встановлено, що грибоко-рінь червоних мухоморів живить вологою й азотом коріння берези, ялини, сосни, модрини. Помічено, що там, де є багато мухоморів, ліс росте швидше і краще. За останні роки вчені доводять, що отруйні якості червоного мухомора значно перебільшені. Є навіть думки, що він цілком їстівний і ніжний на смак, треба його тільки відповідним способом приготувати.
Не знаю, чи варто ризикувати, йдучи за цими новими твердженнями, коли в наших лісах і без червоного мухомора їстівних грибів вистачає. Однак він ціниться як лікувальна рослина.В давнину мухомор був відомий у народній медицині як лікувальний засіб проти опухання залоз, туберкульозу, проти захворювання нервової системи. Найчастіше мухомор використовують для знищення мух (того ж і називають його мухомором), блощиць та інших комах. Розтирались ним і хворі на ревматизм.
Там, де росте червоний мухомор, недалеко мають бути і його їстівні супутники — білий гриб чи підберезнику Що отруйних грибів також належать мухомори: пантерний і пурпуровий. У них є ті ж отруйні речовини, що й у червоному мухоморі (мускарин, міко-атропін і мушина отрута). Ознаки отруєння, протікання хвороби та лікування її такі ж, як і при отруєнні червоним мухомором. Пантерний і пурпуровий мухомори на вигляд і забарвлення відрізняються від червоного мухомора.

 Мухомор пантерний

Мухомор пантерний
Шапинка випукла, з віком стає пласкішою, м’ясиста, крихка, трохи слизиста в дощову погоду, сіро-коричнева, сірувато-оливкова або коричнево-жовтувата, трохи темніша в центрі, вкрита численними дрібними білими лускітками (залишки від суцільного покривала). Краї шапинки здаються смугастими від пластинок, що розташовані знизу шапинки. Пластинки вільні, не приростають до ніжки, густі, заокруглені до країв шапинки, білого кольору. Ніжка гладенька, цупка, зате порожня, в основі бульбовидна, роздута, з прирослою вольвою білого кольору. На ніжці також є широке, смугасте кільце. Росте в соснових, листяних і мішаних лісах з липня по жовтень.
Поширений у Житомирській, Закарпатській, Київській, Полтавській, Тернопільській,Херсонській,Черкаській,та Чернігівській областях.

 Ентолома сіра

Ентолома сіра
Шапинка 4—10 сантиметрів у діаметрі, опукла з горбиками, потім угнута, а згодом лійкоподібна, з хвилясто-погнутими тонкими краями, І гладенька. На колір шапинка жовтаво-сіра або сріблясто-сіра, коли стає більше вологи — вона темніє, підсиха- 1 ючи — трохи світлішає. Пластинки під! шапинкою рожеві, плавно переходять у ніжку. М’якуш свіжий, має запах борошна, а коли підсихає, пахне неприємно. Росте сіра отруйна ентолома в дубових та букових лісах у південній частині Лісової зони і на Кавказі. Переважно в серпні — вересні. Найчастіше зустрічається в Прикарпатті, на Поліссі і в Лісостеповій зоні.

 Мухомор пурпуровий

Мухомор пурпуровий
Шапинка спочатку дзвіночком, потім розгорнута, коричнева пурпуровим відтінком, темніша в центрі, волога чи суха і шовковиста в суху погоду, гладенька, без лускіток іноді на ній є рідкі великі білуваті пластівці. Пластинки прирослі, густо, білого кольору. Ніжка тонка, порожниста, біла, з сірувато-ліловим відтінком, внизу бульбовидне потовщення, оточене по краю вольвою угорі дуже тонке кільце, біле, жовтувате, згодом темніє і залишається у вигляді чорно-бурої плівк Росте у хвойних лісах з липня г листопад в багатьох областях України. Особливо поширений у Поліссі Прикарпатті.

 Чортів гриб

Чортів гриб
Здавна вважається отруйним грибом, тому й має таку страшну назву. Та досі смертельних отруєнь чортовим грибом наука не знає. У нього своєрідний неприємний запах. Останні наукові дані говорять, що цей гриб можна споживати вареним без будь-якої шкоди для організму. Водиться він на Закавказзі та в Закарпатті.

 Павутинник оранжево-червоний

Павутинник оранжево-червоний
Міцний пластинчастий гриб. Шапинка діаметром від 3 до 8 см, тупоконусоподібна з тупим горбком у центрі і опущеними тріщинкуватими краями, оранжево-руда, цеглово-коричнева, в центрі темніша. Ніжка заввишки від 3 до 9 см, завтовшки від 0,4 до 1,5 см, донизу трохи звужується і переходить в коренеподібний виріст, золотаво-жовта, донизу рудо-коричнева. М’якуш в шапинці червонувато-корйчневий, в ніжці — жовтий. Без особливого смаку, пахне редькою”. Пластинки рідкі, оранжеві, червонувато-руді. Дуже поширений на Західному Поліссі, в листяних і хвойних лісах. Росте у вересні — жовтні.
Примітка: розчин соди фарбує шапинку і ніжку павутиника оранжево-червоного в чорний колір.

Їстівні гриби

Гриби, як відомо, дуже велика група організмів, що нараховує десятки тисяч видів. Людина споживає лише незначну їх частину. їстівними вважають гриби, з яких після чищення і промивання можна готувати різні страви— смажити, тушкувати, варити, маринувати, солити.
На Україні росте близько двохсот видів їстівних грибів. Та через необізнаність, упереджене ставлення до окремих видів знаходять своє застосування лише 10—15 видів.
В лісах нашої республіки зустрічаються білі гриби, підберезники, підосичники, маслюки, моховики, грузди, рижики, вовнянки, опеньки, лисички та інші.
Це основні гриби, що попадають у кошик грибника. Тому початкуючому, недосвідченому «гриболову» треба спочатку навчитися розпізнавати хоча б кілька поширених видів грибів, які збирають у даній місцевості.
Розпізнати гриб, визначити, чи їстівний він, до якого виду належить,можна за будовою, формою гриба, за його збарвлення,а також за часом і місцем,коли й де він росте .
Їстівні гриби залежновід будови спороносного шару плодового тіла поділяються на трубчасті (губчасті)пластинчасті і сумчасті.

 Білий гриб

Білий гриб
Цар грибів — білий гриб. Люди по-різному називають його: боровик, печура, струєнь, ведмежатник, коровик, біловик, коров’ятник, корівка. На Україні про нього кажуть: справжній гриб. І хай навіть як багато у лісі гри
бів, кожний мріє набрати саме білих. Адже своїми поживними та смаковими якостями це найцінніший їстівний гриб. Недаремно ж його називають царем усіх грибів.
Особливо красивий коренастий, міцненький казковий лісовий цар боровик з темно-бурою, оксамитовою шапинкою . Росте цей гриб у соснових борах, ялинниках. У листяних світлих лісах-дібровах колір шапинки гриба каштаново-бурий з світло-бронзовим полиском . М’якуш шапинки міцний, приємного запаху й смаку, на зламі зберігає білий колір, шапинка округла, випукла, з віком гриба пласкіша. Зверху вона гладенька, знизу губчаста, дрібнопориста, у молодого гриба біла, у дозрілого — жовтувата із зеленкуватим відтінком. Діаметр шапинки буває від 8—10 до 20—25 сантиметрів. Ніжка товста, міцна, часто роздута біля землі, у верхній частині має тонку світлу сіточку. Вона буває довша в грибів, що виросли в ялинниках і затінених місцях. Пересічена товщина ніжки 3—6, подекуди до 10 сантиметрів, висота 8—12 сантиметрів і, як виняток, 25 сантиметрів. Середня вага білого гриба від 50 до 200 грамів; іноді зустрічаються гіганти до 7 кілограмів. Під містом Володимиром у заміському парку, який, правда, є звичайним сосновим лісом, грибники знайшли білий гриб. Висота його була сорок сантиметрів, ширина шапинки — шістдесят, товщина ніжки — двадцять шість; важив гриб до шести кілограмів і в жодному місці не був червивий.

 Білий гриб

Білий гриб вимагає до себе уваги — він знає собі ціну. Одним він одкривається зразу, а з іншими наче грається в піжмурки. Треба мати добре, зірке око, що вміє помічати, і не квапитись.
Краще брести поволі, аніж бігати по
лісі, бо можна пройти поряд з грибом і
. не помітити його. Білий гриб любить
і вміє ховатися в моху, в опалому листі, в траві, за перетлілим хмизом, у лісовому смітті.
Збирати білі гриби, особливо неврожайного року,— вельми складний промисел. Тому не дивно, що багатьох цікавить — де і як їх знаходять.
Досвідчений грибник не шукатиме цей гриб у будь-якому місці. Він піде туди, де ростуть сосни, ялини, берези, дуб, бук, граб. З цими породами найбільше приятелює білий гриб.
У березових лісах його можна знайти під рідкими кучерявими старими березами, біля ялівцю. Урожайного року білі гриби ростуть і в незвичних для них місцях, в молодому, не висадженому соснякові, у змішаному гайку, в молодому осичнякові, березнякові, дубнякові, на пагорбках з піщаним грунтом. Це помічали в іртиських гайках на Київщині.
Чимало білих грибів (боровиків) росте в соснових борах, поміж брусничника та вересу. В посушливі роки білих грибів було більше в соснових борах із вогкуватими піщаними місцинами, порослих м’яким зеленувато-оксамитним мохом. У соснових посадках України, де мало лісової підстилки, білих грибів нема. А от у дубняках упереміш з сосною ростуть білі міцні гриби. Зустрічаються білі гриби і в кущах верболозу, в молодих березових заростях, на колишніх вирубках. В мочаркуватих вибалках, де немає мурашників, білі не ростуть.
Білий гриб любить, щоб було тепло і вдосталь вологи. Найкраща для нього температура грунту — від 15,3 до 16,3 градусів тепла, вологість грунту —від 40 до 58 процентів. Тому його найчастіше можна знайти на добре освітленій, обігрітій галявині з не дуже вологим грунтом у рідкому лісі, на узліссі, на старих, зарослих травою дорогах і стежках, біля просік, де негустий верес чи папороть.
І от вам пощастило: ви угледіли міцний боровичок, що сором’язливо зачаївся під зжовклим листом. Цупка темно-коричнева шапинка на білій товстій ніжці. Але не кваптесь. Спиніться, уважно огляньтеся довкола, пошукайте, чи немає поблизу сусіда. Бо ж білі гриби ростуть цілими родинами, вони діти однієї грибниці. У соснових борах — біломошниках на Вологодщині траплялося знаходити в одному місці до 17 й більше різних за віком боровиків.

 Білий гриб

У березових гаях вони ростуть родинами по два—п’ять, іноді й до 40 штук. Такі щасливі місцинки надовго залишаються в пам’яті грибників.
Рекомендується збирати білі гриби з шапинкою діаметром до 4 сантиметрів, приблизно п’ятиденного віку, не менші. Від такого гриба можна взяти найбільшу корисну масу без значного зниження її цінності. Але поки що на цю пораду мало хто зважає. Білий гриб збирають майже будь-якого віку, не беруть лише дуже старі та геть зчервивілі гриби.
Так уже ведеться, що коли випадає урожай на білі, то місцеві жителі не помічають інших грибів. А часом буває, набере хтось повний кошик різних грибів, а під кінець натрапить на білі. Тут можна з певністю сказати, що він, не задумуючись, викине набрані гриби і визбирає білі.
Для прикладу розповім про такий випадок. Було це саме на початку вересня. У Вологодській області тоді з’явилося багато грибів. Ми втрьох поверталися додому з повними кошиками грибів. Стежка бігла лісом. Та ми вирішили попрошкувати молодим сосняком {років п’ятнадцять — двадцять тому тут усе було випалено). Ноги втопали у м’якому вогкому моху. І раптом кругом, де не глянеш, темио-бурі плямки. Та це ж білі гриби! Ми тричі перекладали в кошиках здобич, замінюючи великі гриби меншими. Того дня ми принесли додому близько 450 білих грибів з шапинками завбільшки до 5 сантиметрів у діаметрі.
У середній смузі європейської частини Україні білі гриби плодоносять у три періоди: літній — «колосковий», пізнолітній — «жнивовий: та осінній — «листопадовий».
Хоча білі гриби в середній смузі зустрічаються з червня по жовтень, а подекуди навіть з травня по листопад, та особливо щедро плодоносять вони протягом чотирнадцяти днів один, рідше два сезони.

 Білий гриб

Перші білі гриби з’являються в дібровах. У середній смузі Україні вони починають рости в червні, а якщо рання й сприятлива весна, то й наприкінці травня. Це гриби-колосовики, бо цієї пори йде в колос, колоситься жито. Тоді з’являються білі гриби з другої декади червня. Найінтенсивніше ростуть вони в серпні і до половини вересня.
Певна, роками перевірена прикмета того, що настала пора білих грибів,— порожевілі листочки на дубі. А коли настає холод, утворюється надлишок вологи, білі гриби поступово сповільнюють свій ріст, виводяться раніше за інші гриби.
У погожі дні «бабиного літа», як зви
чайно, це буває під кінець вересня і першої декади жовтня, з’являється третій шар грибів — листопадовики. У листопадову пору в лісі ростуть і боровики-листопадовики. Знайти їх нелегко. Вони заховуються у траві та під опалим кистям. Та часом вони «вибігають на сонячні галявини, на просіки, але вже не там, де їх знаходили влітку. Влітку гриби більше «тулились до дерева.
А чому ж цей вид грибів називають білими, хоча деякі його форми мають темне, майже чорне забарвлення шапинки? Білими на відміну від чорних грибів, вони називаються тому, що, висихаючи, нижня частина шапинки — гіменофор — у молодих грибків не змінюється, залишається білою, тоді як у решти видів цієї родини (наприклад, підосичники, підберезники) вона або не була білою, або темніє. Білий він ще й тому, що його м’якуш не темніє ні на повітрі, ні в окропі.
Вже йшлося про те, що білий гриб — найцінніший, найкращий між усіма грибами. гриб боровик до корони звик»,— так у народі кажуть про білого гриба, що користується великою шаною в грибників.
Білий гриб споживають у нас в найрізноманітніших стравах. Його смажать і варять свіжим у супах, юшках, тушкують в печенях; сушать, а потім готують супи, борщі, печуть пироги, роблять грибну ікру. Білі гриби маринують і роблять з них різні закуски.
За що ж саме так ціниться білий гриб?
За його міцний, білий, що не чорніє ні на повітрі, ні в окропі, м’ясистий, наче свинина, м’якуш і особливо за незрівнянно приємний запах, який з’являється у сушеного гриба. Ці пахощі передаються кожній страві, до якої кладуть білий гриб.
Як показує аналіз хімічного складу, білий гриб дуже корисний: він містить білкові речовини, солі калію та фосфору, цінний він і різними ароматичними речовинами, корисними для людського організму.
Білий гриб водиться майже на всіх материках нашої планети, за винятком Антарктиди та Австралії.
В Україні його знають від Кольського півострова, до Закавказзя, від Карпат до Чукотки. Але найбільше білих грибів росте у північній та середній смузі європейської частини нашої країни, в Білорусії, в Забайкаллі, на Верхньому та Середньому Поволжі. На Україні білий гриб поширений у лісах Вінницької, Волинської, Житомирської, Закарпатської, Київської, Кримської, Львівської, Полтавської, Ровенської, Тернопільської, Сумської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернігівської та Чернівецької областей.
Правда, з кожним роком довкола Києва та в багатьох інших грибних місцях білих грибів стає все менше й менше. І винні в цьому самі люди. Пройшли добрячі дощі, а за ними надійшли й грибні тумани. Не гаючись, поспішаєш з кошиком до лісу. Ось і знайома грибна галявина. Але що це? Хвойний настил перерито, наче дикі кабани тут побували. Це пройшли «шкребуни». Поміж справжніх любителів-грибників, на жаль, трапляються й такі, що беруть до лісу шкребки. Знайде білий гриб і давай шкребти своїм варварським знаряддям — вишукувати молоденькі грибочки, які ще не встигли проклюватись з-під хвойного настилу й торішнього листу. Де пройдуть «шкребу
ни», там кілька років гриби не родитимуть. Справжнє браконьєрство, лісовий розбій, за який слід карати.

 Синяк дубовий

Синяк дубовик.
Назва синяк, дубовик поширена на Україні, в інших місцевостях його називають красиком, підгорішником, піддубником, глухим боровиком. На вигляд — це справжній білий гриб, особливо в молодому віці. Шапинка темно-бура, оливково-бура, випукла, має 15— 20 сантиметрів у діаметрі. Поверхня нижнього (трубчастого) шару дуже міцна, тверда, багряно-червоного або оранжевого кольору. Ніжка роздута донизу, червонувата або жовтувата (завтовшки 2—5, заввишки 5—15 сантиметрів). Сітчастий візерунок на ніжці червоно-бурий, з видовженими петлями. Лимонного кольору м’якуш цього міцного гриба на зламі швидко синіє, звідси й найпоширеніша його назва.
Синяк вибирає лісові пагорби, схили вологих виярків, лісові канави. Частіше його можна знайти в дубових лісах, чимало синяків у молодих струнких дубових посадках без кущів. Менше їх у мішаних лісах, під дорослими березами, дубами, липами і там, де багато вологи. Синяк-дубовик росте з червня до осені. Найкраще його збирати в червні — серпні. Але часто його можна зустріти і в жовтні. Синяків треба шукати на південних узліссях. На Кавказі синяк росте і в листопаді.
Синяк-дубовик ціниться як гриб другої категорії після білого. їдять його смаженим і вареним, сушать і маринують. На Україні поширений у лісах Волинської, Вінницької, Житомирської,Закарпатської, Київської, Львівської] Полтавської, Ровенської, Харківської Черкаської та Чернігівської областей