«Живому ланцюгу» виповнилося 32 роки!
У п’ятницю, 22 січня, наша країна відзначає День Соборності. Цього дня у 1919 році на Софійській площі у Києві урочисто оприлюднили універсал про створення єдиної і незалежної Української народної республіки, який увійшов у історію як Акт Злуки УНР і ЗУНР.
На честь цієї події у неділю, 21 січня 1990 року, мільйони людей взялися за руки, утворивши «живий ланцюг» від Івано-Франківська через Львів до столиці України. Цю масштабну акцію висвітлювала й газета «Вечірній Київ».
«Минулої неділі наше місто взяло участь у ланцюгу національної єдності, що проліг від Карпат до столиці республіки», – писала тоді «Вечірка» й завершувала чималий звіт про цю визначну подію такими словами: «Пунктир ланцюга між Києвом і Львовом не повинен зникнути. У ньому –наша духовна енергія».
Акцію під назвою «Українська хвиля», яка простягнулася майже на 800 кілометрів, організував Народний рух. Це була хвиля за відродження соборної та незалежної України, яку комуністичний режим уже не міг зупинити. Ось як згадував цей день на шпальтах «Вечірнього Києва», журналіст газети Микола Цвірко, який стояв у «живому ланцюгу» на Житомирській трасі:
«Попри мокрий сніг, сльоту та різкий пронизливий вітер, спалахнуло по всій Україні – не тільки на відрізку Київ-Львів, навряд чи пояснить вам, що це було: масове, воістину всенародне прозріння, емоційний, можливо, ще не зовсім усвідомлений порив чи щось інше. Бо ж очам не вірилося. Не вірилося, що ми вже українці не тільки в етнографічному, а й у повному розумінні».
На ділянки маршруту за межами населених пунктів учасників «живого ланцюга» перевозили автобусами та «рафіками», які організував Народний рух. Утім, багато хто скористався власними «жигулями» та «запорожцями» або рейсовим транспортом. На акцію люди прийшли із саморобними плакатами та синьо-жовтими прапорами.
«Це було справді неповторне видовище та відчуття, – згадував Микола Цвірко. – Автобус, наповнений збудженими, радісно піднесеними людьми, що смакуючи кожен свій рух, розчохляли синьо-жовті прапори та прапорці, іноді й вимпелочки – хто на що спромігся, – співали «Червону калину» та громовим «Слава Україні!» вітали зустрічний транспорт, прикрашений, за рідкісними винятками національними кольорами. Ніхто не соромився бути наївним і щирим, ніхто не соромився сліз невимовного щастя…».
З того дня у столиці щорічно почали відзначати Акт злуки на Софійській площі. Принагідно, як і у часи Київської Русі, містяни влаштовували мітинги-віче, приводів для яких було більш ніж достатньо.
Рік потому, після історичного «живого ланцюга», у неділю, 20 січня 1991-го, на Софійській площі знову зібралося чимало киян. З нагоди Дня Соборності там відбувся молебень «За Україну» та мітинг на підтримку незалежності Литви, яку напівжива радянська влада намагалася придушити танками. Після цього його учасники поклали квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку. Колона людей тоді розтягнулась Володимирською вулицею від Софійської площі до Будинку вчителя
«Звичайно, таку велику кількість людей не зміг умістити палац культури «Україна», де відбувся концерт, присвячений знаменній події, хоч зал був заповнений вщерть, – писав «Вечірній Київ». – Святковий настрій, заданий Марією Бурмакою, квартетом «Явір», Анатолієм Литвиновим, хором «Гомін» – під керівництвом Леопольда Ященка, Дмитром Гнатюком та іншими, не згас і по закінченні концерту. На східцях перед палацом ще довго стояв і співав чималий гурт, а ще пізніше подібне зібрання можна було побачити й почути під землею, у метро, на станції «Площа Жовтневої революції…».
День Соборності став офіційним державним святом у 1999 році. Відповідний указ підписав президент Леонід Кучма.
У 2000-х почалася відроджуватися й традиція створення «живих ланцюгів». Останніми роками у Києві акція проходить на мосту Патона, символічно єднаючи правий та лівий берег Дніпра.
З Днем Соборності України!
За матеріалами: https://vechirniy.kyiv.ua/news/60538/.