Як же не згадувати?

Їм важко пригадувати цю війну. І незважаючи на те, що з її початку пройшло вже 32 роки, і час здавалося б повинен лікувати, спогади про неї приносять  страждання та біль.

Непроголошена десятирічна війна у Демократичній Республіці Афганістан. Вона – їх молодість, становлення та змужніння, 20-річних юнаків,  багато з яких назавжди так і залишилися 20-річними, залишившись лежати в чужій землі.  

А ті, хто вижив, у 80-ті роки минулого століття повертався з воєн, про які радянському народові було майже нічого невідомо. Напівтаємно ховали загиблих воїнів, утаємничували обставини їх загибелі. Родини загиблих воїнів не отримували належної компенсації та уваги. Важко було пояснювати походження поранень і бойових  нагород тим, хто повернувся з місць виконання інтернаціонального обов`язку. Офіційне їх визнання розпочалося  тільки у другій половині 80-х років.

З нагоди 32-ї річниці виведення радянських військ з Демократичної Республіки Афганістан, Дня вшанування воїнів-інтернаціоналістів своїми спогадами діляться ветерани Афганістану, воїни-інтернаціоналісти.

Федір Іванович Шупик – член правління Спілки ветеранів Афганістану Деснянського району.

19-річний  рядовий Федір Шупик потрапив у Афганістан  у 1976-му році.  До цього часу за плечима – навчання у школах молодших авіаційних спеціалістів у Латвії та Таджикистані, проходження армійської служби у Ташкенті та виконання інтернаціонального обов`язку  в  Анголі.

Колишній спеціаліст технічного забезпечення аеродромів, старшина, механік літаків, учасник бойових дій Федір Іванович Шупик сьогодні ділиться спогадами:

«Ми були одними з перших, хто увійшов у Афганістан. Тоді навіть уявити не могли, що ця непроголошена війна розтягнеться на довгих десять років. Наше завдання було готувати авіаційні бази. Умови були складними – спека, гори. Нам не дозволялося виходити за територію бази та спілкуватися із місцевим населенням, продуктове забезпечення було поганим. Присутність чужоземців насторожувала жителів. А 27 грудня 1979-го року були введені десантні частини в  Баграм,  Кабул та інші великі міста.  Згодом розпочалися бойові дії по всій території, що викликало стихійні незадоволення та опір народу. Пік бойових дій припав на 1984 – 1985 роки. Для тисяч наших солдат,  їхніх батьків та матерів, дружин, дітей розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані, адже тоді на службу в Афганістан можна було потрапити з будь-якого куточка колишнього Радянського Союзу».

Після поранення Федора Івановича Шупика було направлено у лікарню в Ташкенті. 

Довгий час Федір Іванович після служби в армії працював електромонтажником на заводі «Ленінська кузня» та Південно-Західній залізниці.

Нагороди: медалі СРСР; Афганістану – «Від вдячного афганського народу»; України – «Захиснику Вітчизни» та відомчі відзнаки України; нагороди громадських організацій;  медалі Української спілки ветеранів Афганістану «За заслуги», «За звитягу», «Честь. Мужність. Пам`ять».

Федір Іванович Шупик ‒  активний громадський діяч Деснянського району.