Волонтерський рух Деснянського району в дії!
Волонтерський рух Деснянського району в дії!
Усі заклади освіти Деснянського району долучилися до волонтерства та з перших днів війни плетуть маскувальні сітки, готують їжу для бійців та для деснянців, які цього потребують. Сьогодні буде розповідь директора школи № 207 Оксани Бєлкіної.
Розповідь пані Оксани насичена подіями, емоціями та переживаннями.
Оксана Бєлкіна: На одній хвилі або колір настрою…
24 лютого ми прокинулись в новій реальності, яка вимагала приймати рішення, брати на себе відповідальність, визначитись, де твоє місце і що ти робитимеш... Цей день став лакмусовим папірцем для суспільства, для кожного трудового колективу, для кожного громадянина України!
Я щаслива і горда за колектив школи 207!!!
По-перше, більше 60% колективу залишились на робочих місцях – разом ми сила! Кілька днів пристосування і робота в нових реаліях закипіла.
28 лютого вчителі почали плести свою першу маскувальну сітку під керівництвом волонтерського об’єднання «Лісові бджілки».
Тканину купували сувоями, перебирали по кілька разів свої гардероби, адже тканина мала бути певних кольорів, натуральна, без блиску…
03.03.2022 перша маскувальна сітка була відправлена за призначенням.
На сьогодні передано військовим, ТРО 33! Сітки. Найбільша за спецзамовленням розміром 4м*19м. Наші сітки на Михайлівській та Софіївській площі, в Биківні, Броварах та Гостомелі. Після звільнення Київщини від рашистів сітки поїхали ще далі… Наші «павучихи» і «павученята» (до плетіння маскувальних сіток долучались учні 5-11 класів) плели сітки трьома різними способами. Інколи кількість «павуків» досягала 40 осіб.
Самі навчились виготовляти основу, тобто саму сітку. Для цього наш робітник школи виготовляє інструменти для плетіння- човники. В шкільному коридорі повісили гачки для зручності, одночасно плели по кілька сіток.
Найстаршій жінці, що плела сітки – 86 років- Баба Маша, як її називають дівчата. Цікаво, що не лише мешканці Лісового, а й жінки з Ленінградської площі, з Дарниці долучились до роботи – кожен шукав справу, щоб не збожеволіти від реалій!!! До плетіння сіток долучилось багато людей: Ірина побувала під окупацією в Бикові; Галина, вчитель англійської мови – приїхала з тимчасово окупованої території ; були хлопці з Харкова та Гостомеля.
В колективі було легше морально, бо ти відчував поряд чиєсь плече.
Перша волонтерська допомога була для полку «Азов» - Київський – засоби гігієни, теплий одяг, мило, фліски і т.д.
Початок війни був дуже складний, тому довелось вчителям і техперсоналу опановувати обладнання їдальні та пекти хліб.
Ніхто не рахував кошти, час – все для армії, ТРО та Перемоги.
Лопати, мішки, хліб, бутерброди – це для ТРО, а ще плакати «СТОП.КОНТРОЛЬ», який малювали 10-класники.
Далі відкрили цех по виробництву енергетичних батончиків – мед, горіхи, вівсянка, сухофрукти, какао, плівка – розлітались наші батончики, як гарячі пиріжки в різні куточки України.
В цих батончиках любов вчителів, частина домашнього тепла мешканців Лісового і енергія… Спільна сильна енергія!
Я фізично відчувала цю синергію! Потрібно 20 000 півлітрових баночок на тушкованку для ЗСУ - не питання: люди шукали собі справу, не завжди знаходили за місцям проживання. Нам активно допомагали збирати баночки мешканці Березняків.
Допомогу надавали скаути Дніпра, та польські скаути, а скаути 207 – розробили патріотичні наліпки і на вилучені кошти придбали ліки для добровольчого формування «Вільна Україна». Особливо тісна співпраця з містом Бровари, волонтером Полатовською Марією.
Разом шукали дитячі візочки для евакуйованих з Чернігівщини та Київщини, організували гуманітарну допомогу для ЗСУ, ТРО та людей, що постраждали від війни, збирали одяг для опікового центру та готували Великодні кошики. А чого варті були тюльпани 8 Березня! Так хотілось подякувати нашим бджілкам – павучихам – і сюрприз був неймовірний!!! Саме в цей день Марія Полатовська, яка привезла квіти до школи, потрапила під обстріл в Заліссі.
З перших днів війни школа стала гуманітарним хабом: роздавали продукти швидкого псування, ковбасу, молочку, картоплю, овочі, зелень, насіння з Голландії.
Наразі опікуємось багатодітними родинами, сім’ями з дітьми, тимчасово переміщеними особами. Це особливі люди із зраненою душею і стати для них промінчиком надії: велика честь і відповідальність.
Хочу подякувати своїм колегам – директорам СШ № 213, 152, 39, 147, 218 за співпрацю в цей нелегкий період.
Нашій батьківській громаді, нашим учням. Був момент (11-12 березня), коли напруження підвищилось, потрібно було щось робити для підтримки населення і дітей, що залишились в Києві. З 14 березня ми відновили навчання в школі офлайн. Це було не стільки навчання, як акт психологічної підтримки дітей та батьків. Ми ретельно готувались: записали відеозвернення до батьків, підготували перекуси, обрали найбезпечніші кабінети з місцями для укриття для наших учнів, домовились з психологами про бесіди – підтримки для батьків і о 9.00, 14 березня обіймами зустрічали дітей на порозі школи. На перервах наші колишні випускники проводили для дітей квести. До наших учнів приєднались учні кількох шкіл району. Батьки плакали і дякували. Так пройшов тиждень, а вже з 21 березня ми повністю вийшли на онлайн – навчання.
Справ було багато, наразі про всі й не згадаєш – важливо, що допомагав людям навколо.
Надзвичайно важливо бути на одній хвилі, в одному човні «Україна», а колір настрою потрібно створювати самим – жовно-блакитний, червоно – чорний, вишиваний, віри в ЗСУ, ТРО, віри в себе, віри в Україну, яка неодмінно переможе!
Слава Україні! Україна переможе! Україна – сила!