Святвечір розпочніть з молитви та запаліть Різдвяну свічку
Різдво Христове – одне з найважливіших християнських свят та державне свято більш ніж у 100 країнах світу. У православ’ї Різдво Христове відзначається 7 січня (на відміну від католиків, які відзначають це свято 25 грудня). Це велике свято встановлене на згадку про народження Ісуса Христа. В цей день у невеликому містечку Вифлеємі відбулася небачена подія – народився у світ Син Божий. Ісус Христос народився надприродним способом від Діви Марії, Богородиці.
Різдво Христове завершує сорокаденний Різдвяний піст. У ніч з 6 на 7 січня у православних храмах відбуваються Різдвяні Богослужіння. Після Різдва наступають святки – святі 12 днів, протягом яких відзначається свято.
На Україні період Різдвяних свят увібрав у себе традиційні народні обряди.
Як тільки на небосхилі з’являлася перша передвечірня зірка, всією родиною сідали за, як казали, багатий стіл. Свята вечеря – центральна традиція у Святвечір. Починається Свята вечеря з молитви і читання уривку з Євангелії від Луки, де описується народження Спасителя. Під час цієї особливої вечері члени родини, на знак миру і єдності, діляться одне з одним шматочком прісного хліба, який називається «облатками». Цього дня господині зазвичай готують 12 різних страв, головною з яких є кутя. Із Святвечором пов’язаний обряд приготування першої куті, її називали багатою, оскільки крім неї готували одинадцять пісних страв, серед яких обов’язково мали бути борщ, риба, гриби, вареники з квасолею та капустою, картопля, узвар. Страви мають бути пісними, тому що Святвечір припадає на останній день Пилипівського посту.
Першим, як і годилося, займав місце господар, а за ним інші члени родини. Під час святкової вечері намагалися не виходити з-за столу, розмовляти тихцем. Вставши, глава сімейства пропонував пом’янути покійників і запросити їх до Святої вечері. Вважалося, що саме в цей час всі близькі й далекі члени родини мають прийти до оселі, а, відтак звільняли для них місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставили страви і клали ложки. Слідом за господарем усі присутні виголошували молитву. Поетично-хвилюючі слова були звернені до тих, хто «заблукав у лісі, втопився у морі чи не повернувся з далекої дороги».
Обряд поминання померлих присутній в усіх регіонах. В одних випадках цим дійством започатковували вечерю, в інших — робили це наприкінці. Господар поіменно називав імена небіжчиків, приказуючи: «Хто вмер, той у ямі, а хто живий, той з нами» чи «Царство їм небесне, хай легенько лежиться, а нам легко живеться!». Натомість, залишивши трохи куті в мисці, клали в неї чи поруч ложки, а вдосвіта на Різдво дивилися, чи не перевернулася чиясь; це означало, що власник такої ложки «скоро піде з цього світу».
Наступну молитву виголошували нині сущим — усім членам родини, їм зичили здоров’я і щастя, бажали, щоб гуртом та в злагоді дочекатися наступного Різдва. Після цього господар брав свічку та миску з кутею і, поклонившись до чотирьох кутів, передавав страву дружині. Перед тим, як почати їсти, старійшина, зачерпнувши ложкою куті, підкидав її до стелі — на «приплід». Усі стежили, скільки прилипне зернин, ото стільки з’явиться в новому році ягняток та іншої живності. Друга порція призначалася врожаєві зернових, третя завбачувала кількість роїв, адже традиційно в кожному господарстві тримали бджоли. Тільки після цього починали вечеряти.
Після вечері діти мали віднести обрядову їжу своїм хрещеним та бабам-пупорізкам. Щоправда на Херсонщині робили це перед вечерею. Матері клали на тарілку книш чи калачі, іноді цукерки, і діти, зайшовши до хати, казали: «Добрий вечір! Мама і тато прислали вам хліб, сіль і вечерю…».
Хрещені (навістити їх було за священний обов’язок) забирали принесену вечерю і взамін давали свою; натомість дітей ощедрували горіхами, цукерками чи грішми. Якщо хтось за вечерею необавом чхнув, що вважалося доброю прикметою, то господар символічно «дарував» шмат землі чи якусь тварину, а коли вдавився, то це віщувало сумну вістку. Після всього господиня мила посуд, а воду зливала в карафку, щоб нею напровесні скропити молодий приплід, переважно курчат чи качат, яких уперше випускали на двір.
На знак своєї радості люди співали колядки. Після закінчення Святої вечері родина йшла до церкви на урочисту Вігілійну чи Надвечірню Святу Месу. За традицією ця Божа Служба має відправлятися рівно опівночі і служать на ній всі священики парафії.
