Герої живуть серед нас

Більше 18 тисяч припʼятчан та чорнобильців, постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, знайшли прихисток у Деснянському (колишньому Ватутінському районі).

Напередодні 35-х роковин трагедії на Чорнобильській АЕС – розповіді про ліквідаторів аварії на ЧАЕС, які ціною власного життя та здоров`я попередили її можливі страшні наслідки.

Могло рвонути вдруге! Троє українців врятували світ від чорнобильської катастрофи

Чорнобильську атомну електростанцію в 1986-му році врятували від повторного вибуху троє українських інженерів-водолазів, які самовіддано відкачали воду з-під реактора, що плавився.

Усі троє, ризикуючи життям, запобігли можливому другому вибуху на ЧАЕС. Вони спустилися в басейн-барботер під зруйнованим реактором і відкрили запірні клапани, щоб звільнити його від води. Завдяки цьому вдалося уникнути контакту розплавленого ядерного матеріалу з водою, внаслідок якого з високою ймовірністю міг статися повторний вибух.

Імена чоловіків – Олексій Ананенко, Валерій Беспалов та Борис Баранов. Коли троє чоловіків повернулися на поверхню, їх зустрічали як героїв. У живих залишилися двоє – Беспалов і Ананенко.

В Чорнобилі встановили пам'ятник інженерам із написом «Тим, хто врятував світ».

У 2019-му році указом Президента України було присвоєно звання «Герой України» старшому інженеру Олексію Ананенку, інженеру середньої ланки Валерію Беспалову і начальнику зміни Борису Баранову (посмертно).

Ми зв’язалися із ліквідаторами і вони поділилися своїми спогадами.

Олексій Михайлович Ананенко: «Коли закінчив інститут, як відмінник, мав право обрати місце розподілення на роботу»

Олексій Михайлович Ананенко народився в селянській сім'ї 13 жовтня 1959-го року (Інта, Комі АРСР). Навчався у Московському енергетичному інституті за спеціальністю «Атомні електростанції та установки», кваліфікація — інженер-теплофізик. З 1983-го по 1989-й рік працював оператором та старшим інженером-механіком у реакторному цеху на Чорнобильській АЕС. Все своє подальше життя присвятив атомній енергетиці, займаючись розробкою звітів з аналізу безпеки українських АЕС,

включаючи розрахункові оцінки наслідків радіаційних аварій; питаннями аварійної готовності та реагування. З квітня 2018-го року — на пенсії.

«Коли закінчив школу, купив посібник про вищі учбові заклади. Там обрав Московський енергетичний інститут. До Москви їхав у поїзді без постільної білизни на третій полці, так було дешевше. Мій батько помер, коли мені було 14 років, мама вже була на пенсії, тому фінансово нам було нелегко. Приїхавши до Москви, одразу поступив на підготовчі курси, бо розумів, що знань, отриманих у сільській школі, було недостатньо для вступу. Інститут закінчив із відзнакою, тому мав право обирати місце розподілення на роботу. Тоді вже знав про молоде місто енергетиків Прип`ять. На той час там відбувалося будівництво блоків Чорнобильської атомної електростанції. Перший час жив у гуртожитку, а через два роки вже отримав однокімнатну квартиру.

У той день я був на зміні. Мені зателефонував начальник цеху Вадим Васильович Грищенко і сказав, щоб я спустився у басейн-барботер і відкрив засувки. Цю інформацію передав начальнику зміни Борису Баранову, а він вже сказав, що підемо утрьох – ще Валерій Беспалов.

Рішення про звільнення від води басейну аварійного блоку приймалося на рівні державної комісії, яка знаходилася у Чорнобилі. Я тоді працював по змінах на посаді старшого інженера-механіка реакторного цеху № 2. І про те, що обговорювалося на цих комісіях ми дізнавалися від керівництва на Чорнобильській АЕС. Теплова пляма у зруйнованому реакторі, за яким проводився постійний нагляд за допомогою встановленого на вертольоті тепловізора, зникла. Виникла загроза руйнування конструкцій басейну-барботера та фундаментної плити реакторного відділення з виходом паливної лави прямо в ґрунт. Масштаби радіоактивного забруднення підземних водоносних горизонтів могли бути катастрофічними.

На АЕС все обладнання було розподілено між цехами. Оскільки басейни-барботери 3 та 4 енергоблоків знаходилися у зоні обслуговування реакторного цеху № 2, то і виконувати повинен був персонал саме цього структурного підрозділу.

Це був фактично смертельний план. Вважалося, що після виконання такого завдання через променеву хворобу після отримання високих доз радіації люди могли б прожити не більше кількох днів».

За героїзм і самовіддані дії, виявлені під час ліквідації аварії на Чорнобильській, значний особистий внесок у подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, виявлені самовідданість і високий професіоналізм, багаторічну плідну громадську діяльність Олексій Михайлович Ананенко нагороджений орденом «За мужність» III-го ступеня

(2018-й рік), орденом «Знак пошани» (СРСР), Почесною грамотою Кабміну України (2005-й рік), указом Президента України присвоєно звання «Герой України» (2019-й рік).

Борис Баранов помер в 2005 році, а Валерій Беспалов і Олексій Ананенко живуть по сусідству у нашому Деснянському районі.

Фото з відкритих джерел: bbc.com/ukrainian, https://uk.wikipedia, РИА Новости,