Головна  →  Новини  →  20 листопада 2020

Продовжуємо історії-спогади деснянців-учасників Революції гідності, які брали активну участь у подіях на Майдані 2013-2014 рр.

Продовжуємо історії-спогади деснянців-учасників Революції гідності, які брали активну участь у подіях на Майдані 2013-2014 рр.

 

Мешканець Деснянського району Віталій Андреєв брав участь у протестних акціях на Євромайдані 18 лютого 2014-го року, де отримав поранення. Нагороджений медаллю «За мужність».

Про те що Віталій стане учасником Євромайдану не знали ні дружина, ні мама. Сьогодні Віталій Дмитрович ділиться своїми спогадами.

«Чому я пішов на Майдан? Насправді, я тоді мало чим цікавився. Але побачив по телебаченню пряму трансляцію з Майдану про розгін протестуючих. Це відео мене вразило. І тоді я подумав, якщо таке відбувається у прямому ефірі перед камерами, то що, коли немає камер і свідків.

Вдень 18 лютого 2014-го року, десь о 13-й годині, вийшов на станції метро «Хрещатик» та піднявся на вулицю Інститутську. Дійшов до вулиці Банкової і побачив людей, які розбирали бруківку і робили з неї барикади, перекриваючи вулицю. Пішов далі. По дорозі побачив жінку, яка била бруківкою по стовпу. Складалося враження, що то дзвони б`ють. А жінка все била і била по стовпу, ніби попереджаючи про небезпеку.

Людей ставало все більше. Вулиця Садова була перекрита вантажівками. На перехресті вулиць Інститутської та Шовковичної зупинився. Вулицю Шовковичну з боку будівлі Верховної Ради знову стояли вантажівки, а на Інститутській за перехрестям вже були «беркутівці», які повністю перекривали вулицю. Їх вже було дуже багато. З боку протестуючих було не більше двохсот людей. Пів вулиці займали бійці із самооборони. Вони були зі щитами та дубинками. Інші – люди різного віку: переважно літні жінки.

«Беркутівці» почали наступ, кидаючи каміння в бік протестуючих. Їх колону замикали бійці з рушницями. Один із «беркутівців» кинув в мене каміння. Він не влучив і пішов з групою далі. Залишився лише один з рушницею. Я, захищаючись, почав кидати в нього каміння, та він стояв далеко і воно не долітало до нього. І коли я присів, то побачив, як він натиснув на курок. Спочатку навіть не зрозумів, що відбувалося. Ще якийсь час залишався на місці і продовжував кидати каміння. Але мені ставало все гірше і відчув як по обличчю тече кров.

До мене підбіг санітар та допоміг відійти з місця сутички, де наклав легку пов'язку на поранене око. Коли відчув, що можу втратити свідомість, сказав про це медику. Він зробив мені укол і залишив на дівчину, яка була поруч. А сам побіг далі за іншими пораненими. Хлопця, який мене тоді врятував, я більше ніколи не бачив і досі жалкую, що не спитав як же його звати, щоб подякувати за моє врятоване життя.

Далі дочекався «швидкої допомоги», яка відвезла мене до Будинку профспілок, а звідти вже один з автомайданівців доставив мене до 17-ї лікарні. Там, в

лікарні, мені зробили КТ і до вечора я чекав переведення у відділення «Мікрохірургія ока».

Якщо вдень у лікарні було лише декілька поранених, то ввечері вже не було вільних місць і поранених тримали в коридорах. Біля мене сидів один із хлопців з перебинтованими пальцями і побитим обличчям. Він розповів, що його по обличчю бив один із «беркутівців» дубинкою. Він намагався закривати обличчя руками допоки був у силі, а коли відкрив, то правоохоронець дубинкою намагався вибити йому око. На щастя і руки, і очі вціліли.

Ввечері у відділенні «Мікрохірургія ока» мені зробили операцію, яка тривала більше двох годин.

Один день з мого життя, 18 лютого 2014-го року, коштував мені дорого, але я не жалкую, адже тоді тисячі українців вирішували майбутню долю своєї держави. І я був серед них». https://www.youtube.com/watch?v=xWUwsZmff_Q&feature=youtu.be&t=385

Перейти до спискуВерсiя для друку

Оперативне інформування киян

Повідом про корупцію:
Тел. 546-20-55
електронна адреса: gsvpo_desnrda@kmda.gov.ua

Підписка на новини від Деснянської РДА